35 років тому, коли Союз тріщав по швах, а вітер змін нісся над імперією, Україна зробила сміливий крок уперед. Того літа 1990 року, серед хаосу занепаду РСР, українці вголос чітко сказали: ми — суверенний народ, а ця земля — наша святиня. Декларація стала першим подихом свободи після 20-тих рр. ХХ ст.
І як болісно, що саме цей акт початку відродження нашої самостійності став однією з головних мішеней сусідки, яка не може змиритися з нашою свободою. Агресивна політика сьогоднішньої росії — це жорстока спроба заперечити той вибір, зроблений 35 років тому.
Тому сьогодні, коли ми святкуємо 35 років з дня ухвалення Декларації про державний суверенітет, ми не просто згадуємо історичний факт. Ми відчуваємо його живучу силу і актуальність. Він — наш генетичний код державності, наша перша зброя у боротьбі за право бути, яку ми продовжуємо з честю. Ця Декларація була початком шляху до незалежності, а сьогодні вона — щит і натхнення, нагадування про те, за що ми боремося: за право України залишатися вільною, суверенною та незалежною державою.
Чи знаєте ви…
У 1990-му точилася дискусія з приводу назви держави і серед пропозицій було повернення до назви Українська Народна Республіка. Але, зрештою, усі зійшлися на компромісному варіанті Україна.
