1 грудня — Всесвітній день боротьби з ВІЛ-СНІДом. У Європі наша держава лишається лідером за масштабами поширення ВІЛ-інфекції. За оцінками експертів UNAIDS, в Україні з ВІЛ-інфекцією живе до 240 тисяч осіб і лише кожен другий знає свій діагноз. Утім, позитивні новини є – у 2018 році, вперше з 2012-го, було зафіксовано зниження темпів епідемії (на 0,52 відсотка). Тож головна мета – зберегти та розвинути цю тенденцію шляхом поширення знань про ВІЛ. Саме тому проведення тематичних виховних годин та донесення до школярів інформації про ВІЛ та СНІД є важлим моментом, на який не можна не звертати уваги. Що розказати дітям, що привернути їхню увагу?
Важливий факт: серед ВІЛ-інфікованих 47% нововиявлених хворих – жінки, тобто чоловіків більше. Але у віковій категорії від 14 до 25 дівчата переважають – 75%. Небезпека дезінформації та замовчування.
Дізнатися про власний ВІЛ-статус – чималий стрес, а заперечення, як відомо, є однією з фаз прийняття важкої інформації. Погано, коли воно перетворюється на «рятівну соломинку», за яку хапається хворий, аби зректися проблем та необхідних рішень. Слід повідомляти дітям про існування специфічних інтернет-груп, так званих ВІЛ-дисидентів, відомих на Заході як «HIV/AIDS denialists» (ті, хто заперечує ВІЛ/СНІД) – людей, які відмовляються вірити в існування вірусу та приймати власну хворобу.
Дослідники та правозахисники порівнюють «ВІЛ-дисидентів» (більшість серед яких є ВІЛ-позитивними) з деструктивними культами. Як і в усіх прихильників будь-якої псевдонаукової теорії, їхні погляди сильно різняться.Частина дисидентів вважає ВІЛ та СНІД аферою фармацевтичних компаній, тоді як інша говорить, що вірус просто не виявлений, а всі його фото — підробка. Треті визнають існування СНІДу, але не вважають його смертельним, пропагуючи лікування голодуванням, олією тмину, гомеопатичними препаратами, молитвами, інформаційно-хвильовою терапією, акупунктурою тощо. На жаль, діяльність подібних груп дає хворим хибну надію, сприяючи
«запусканню» хвороби, переходу її на важкі стадії та безконтрольному поширенню вірусу. Важливий факт: між зараженням ВІЛ та появою перших симптомів (переходом у
стадію СНІД) може пройти більше 10 років.
Поширеність ВІЛ у світі
Не дивлячись на поширення інформації, у багатьох людей досі існує несвідомий страх заразитися ВІЛ через побутовий контакт. Це призводить до дискримінації, ізоляції, порушення законних прав громадян на медичний огляд, невідкладну допомогу, отримання освіти тощо. Запитайте дітей: як вони думають, яким чином передається ВІЛ, СНІД? У яких із нижче перелічених випадків інфікування точно можливе, можливе за певних умов, а коли контакт безпечний?
- Обійми, рукостискання – безпечно;
- Поцілунки, використання одного посуду – безпечно. Поширення вірусу через слину не було підтверджене;
- Годування груддю – ризик передачі вірусу складає до 10-15% та залежить від проходження матір’ю антиретровірусної терапії (АРТ) і тривалості годування; Кашель чи нежить – безпечно. ВІЛ не передається повітряно-крапельним шляхом;
- Пірсинг, татуювання, лікування зубів – ризик передачі ВІЛ існує, якщо заражені інструменти не стерилізуються або використовуються повторно;
- Використання однієї бритви – при будь-якому пошкодженні шкіри, наприклад, лезом бритви, можлива передача ВІЛ. Тож не рекомендоване спільне використання інструментів для гоління, якщо ті не стерилізуються після кожного використання;
- Статевий акт — безпечно, якщо людина з ВІЛ отримує ефективну антиретровірусну терапію, або за умов правильного використання чоловічих чи жіночих презервативів;
- Укуси комарів та інших комах – безпечно;
- У спортзалах та через спортивне обладнання – безпечно. ВІЛ живе у організмі людини та швидко гине у відкритому середовищі, тож зараження через побутовий контакт чи предмети майже виключене.
Аби мати змогу допомогти людині з ВІЛ, варто проконсультуватися зі спеціалістом із приводу непередбачуваних ситуацій. Наприклад, як поводитися, якщо ВІЛ-інфікований отримає травму, як контактувати з кров’ю, надавати першу допомогу тощо. Зауважте: не варто використовувати застарілі вирази на кшталт «СНІД – чума
ХХ століття». По-перше, даний вислів є дезінформуючим, адже способи зараження чумою та ВІЛ дуже різняться, як і перебіг цих хвороб. По-друге, подібні вирази створюють атмосферу ірраціонального, перебільшеного страху навколо поняття, сприяючи стигматизації та дискримінації хворих.
https://www.unaids.org/sites/default/files/media_asset/JC3032_AIDS_Data_book_2021_En.pdf
Як не варто поводитися з людиною, яка має ВІЛ, СНІД
Навчіть дітей основним правилам, яких варто дотримуватися при спілкуванні з ВІЛ-інфікованими.
1. Розголошення ВІЛ-статусу медичним працівником карається обмеженням волі на строк до трьох років, утім, для пересічного громадянина подібних норм не передбачено. Звісно, це не значить, що дізнавшись про хворобу знайомого чи родича ви можете вільно розповідати про неї оточуючим. Ні в якому разі не розголошуйте ВІЛ-статус без згоди людини. Зважаючи на стигматизацію, все ще поширену в суспільстві, ВІЛ-позитивні люди розкриваються далеко не завжди. Зазвичай, це відбувається, коли особа почуває себе впевнено, усвідомлює, що може не лише відстояти власні права, але й не наразити на осуд близьких. Важливо розуміти, «навіщо це робиш». Як правило ВІЛ-статус розкривається, коли переслідується певна мета – формування толерантного ставлення або захист прав інших ВІЛ-позитивних людей.
2. Не варто звинувачувати. Ви не можете знати, яким чином людина отримала ВІЛ. Чи була це передача вірусу від матері дитині, переливання крові, або халатність статевого партнера.
3. Не питайте, «як саме відбулося зараження» – виявлення причин нічого не змінить. Можливо, з часом людина сама захоче поділитися, переконавшись у вашій щирості та підтримці, а доти уникайте питань, здатних викликати вину та необхідність виправдовуватися. Це може призвести до взаємного відчуження саме у той момент, коли душевний контакт і розуміння найбільш необхідні людині та можуть зіграти вирішальну роль у його/її самопочутті.
4. Не будуть корисними й надмірна опіка чи постійне нагадування людини, що у нього/неї потенційно смертельна хвороба. Аби не припуститися помилки, спостерігайте за тим, як друг чи родич реагують на вашу турботу.
5. Допомагати важливо, втім, не менш важливо вчасно припинити надання допомоги, особливо якщо хворий впорається і сам. Люди з ВІЛ нерідко переживають із приводу можливої втрати незалежності, тож варто давати відчути себе корисним у побуті чи на роботі.
СНІД у наш час – не вирок. Антиретровірусна терапія допомагає не лише подовжити життя, але й жити настільки ж довго і якісно, як і громадяни, які не мають позитивного ВІЛ-статусу. Отже, до ВІЛ-позитивних людей варто ставитись як до тих, що мають хронічне захворювання. Подібне ставлення знизить сором та вакуум мовчання навколо ВІЛ, дозволить ефективніше поширювати інформацію та виявляти вірус на більш ранніх стадіях.
