Війна і мир… Війна і мир — два слова, два зовсім протилежних слова. Два сильних слова, що здатні викликати різні почуття; перевернути душу, спричинити невимовний біль чи щиру радість… Бо мир — тиша, спокій, спів соловейка в гаю, лісові казки, загадкові усмішки в очах дітей, пісні і світанки. Це — життя і любов, мрії та надія!
Війна то — страх, голод та сум, біль невимовних втрат, страждання і смерть! Втрати, яким немає ліку… Це вічний жах.
28 жовтня — є Днем радості і смутку водночас! Ми — шануємо… Ми — пам’ятаємо!
А мир такий крихкий, як порцеляна,
Немов кришталь, що б’ється на друзки.
Хоч пісня щастя всім така жадана…
То ж хочеться, щоб мир був на віки.
Бо коли мир, тоді сміються діти,
Бо є в них тато, мама, хліб, сім’я…
Й дорослим також є чого радіти:
Є мрія, щастя, пісня солов’я…
Є тиша, спокій, сонце, мирне небо,
Краса довкола, творчості політ…
І все тоді прекрасно, все, як треба!
І ти щасливо йдеш у білий світ…
Коли ж війна, тоді усе жахливо,
Бо смерть чигає в кожному кутку,
Як вижити? Бо щезнути — не диво…
Здригається дитя у сповитку…
А поруч мертва бездиханна мати,
І батько десь на полі бою впав…
Нема кому дитинку обійняти,
Бо цілий світ у вир страшний попав.
Була ж можливість всім у мирі жити,
Та хтось порушив цього часу плин.
Бо захотілось світ йому спалити,
І він забив у мир глибокий клин.
Була війна і землю плюндрували,
І зносили усе з лиця землі.
Та нищили, калічили, вбивали…
В страху злітали в небо журавлі,
В сирих землянках люди зимували,
А кров і сльози — ріками пливли…
Трагедії такої ще не знали —
Жили і виживали, як могли.
І воювали, йшли вперед світами
Голодні, злі й поранені були…
Та час лікує, з пам’яті стирає,
Усе колись в минуле відпливе.
От вже й боєць останній доживає,
А пам’ять лиш в історії живе.
Була війна і землю плюндрували,
І зносили усе з лиця землі.
Та нищили, калічили, вбивали…
В страху злітали в небо журавлі,
В сирих землянках люди зимували,
А кров і сльози — ріками пливли…
